| Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
|
|
Дрібничка
Різко клацнув замок вхідних дверей і... тиша. Ні знайомого могутнього сопіння, ні вимогливо-зве «Дружина!», ні стуку об підлогу важких, сорок четвертого розміру, черевиків - жодної ноти з гами звуків, які виробляє чоловік, повертаючись ввечері додому.
- Хто там? - в голосі Наталії Карпівни прорізалися тривожні нотки.- Федуся, ти, чи що?
- Я-а-а, - озвався з передпокою Федір Заливахин і закректав як маневровий паровоз.
Це пук ще більше насторожило Наталю Карпівну. Вона жваво випурхнула з кухні, підскочила до чоловіка, звично втягнула носом повітря і здивовано округлила очі. Федуся був підозріло тверезий!
- Що це з тобою? - запитала Наталя.- Ніяк тверезий? Давненько такого не спостерігала.
- Дик це...- Федуся махнув рукою, наче відганяв гедзів, і похмуро втупився на свої запорошені черевики.
- Що це, Федусенька~? - в її голосі жеврів слабкий вогник надії. - Кинув пити?
- Та не... Не на що було. Премію не дали. Тринадцятої зарплати позбавили. У, вовкодави, - мало не ридаючи, доповів Федір.
- Фу, ти! А я-то думала...- Наталія пригнічено махнула рукою - не збувалися мрії, та і грошей, чесно кажучи, було шкода, і, відчувши зростаюче в грудях роздратування, запитала: - Це хто ж позбавив?
- Дик хто? Воно... Начальство...
- Так, так, - недобро зазвучав голос дружини. - Гаразд. Сходжу куди треба. Я їм марафет-то лихо!..
Федуся зрозумів, що особисто від нього гроза відсунулася, і він похвалив себе за те, що втримався від спокуси випити з друзями.
- Так все-таки, за що ж вони тебе? А?
- Та, дурниця! Шлюб, кажуть, жену. Який там шлюб? Так, пустяковина. Пам'ятаю, в тому місяці клапаночки якісь йшли. Дірочки я в них свердлив. Отвір там - тю! Не товщі голки. Ну, і... не висвердлив у якійсь партії. Выпимши ми тоді були з Серьогою. Врізали малість.
- Це що ж, в робочий час? - очі дружини недобре зіщулилися, і Федуся зрозумів, що бовкнув зайве.
- Так... не так, щоб в робоче. В обідню.
- В обідню... Знаю я вас. Ви і біля верстата нализатися норовить, а потім - шлюб, потім без премії. Я на неї як розраховувала! Сашкові костюмчик вовняної в «Дитячому світі» пригледіла. Взяти завтра хотіла. Якраз у нас сьогодні аванс.
- Ух, ти! Аванец! - жарким закоханим поглядом Федуся глянув на дружину.- Так я це, збігаю. Відкрито ще.
- Я ті збігаю. На свої бігай! І так півзарплати пропиваєш. Не дам! Проштрафився, так і сиди. Я ось вже і по господарству витратилася, скороварку купила нову. Зараз випробуємо.
- Скороварку? - погляд Федуси погас і канючив він вже за інерцією. - Так обмити б...
- Та як у вас, у мужиків, мізки влаштовані? Всі звивини в косу лінієчку. Про що не скажи, ви все на горілку повертаєте. Ні, сиди! Обмити йому. Вермішель зараз будеш жувати. В скороварці поставила.
Останні слова дружини заглушив вибух. У кухонному відсіку малогабаритної квартири щось бабахнуло, з металевим дзвоном заторохтіло по підлозі. Першою кинулася до місця події Наталія. Пролунав тут же вереск дружини осколком винної пляшки різонув по серцю Федуси. Слонової тушею він втиснувся в кухню. Розпростерте на підлозі тіло дружини повалило його тверезу душу в сум'яття.
- Що? Що з тобою? - заволав він.
Наталія мовчки копошилася на підлозі, силкуючись підвестися. В густій хмарі пара розпливчасто проступало її побелевшее особа.
Тупцюючи на слизькій підлозі, Федуся незграбно підняв дружину і оглядівся. Порив вітру з розбитого вікна швидко розвіяв туман, і маленька, затишна хвилину тому, кухонька являла собою сумну картину: стіни і підлога були заліплені вермішеллю. Білими черв'ячками звисала вона і зі стелі. На підлозі лежала понівечена скороварка - винуватиця домашнього погрому. Федуся підняв кришку, підніс її до очей, і обличчя його витягнулося.
- Глянь-но сюди! Клапан-то... Це ж я... Тільки де дірочка? Дірочка повинна бути. Фю-фю! Невже і в цій не висвердлив? Ну, діла... - великий голуб ніс Федуси вкрилося великими горошинами поту.
- Ну-ка, ну-ка! - потираючи забите коліно, Наталія вирвала з рук чоловіка нещасливу кришку.- Так. Значить, твоя робота, стервец? Бракороб разнесчастный! - зниженим тоном почала дружина, але з кожним словом голос її забирав все вище і вище, поки не зірвався на вереск. - Дріб'язковий брачок? Та ти всіх людей перекалечишь! У, душогуб!
Далі в хід пішла кришка. Федуся з властивою йому жвавістю вирвався з кухні і забарикадувався у ванній. «Завжди горю на дрібницях, - розмірковував Федуся, - дірочка там... Дрібничка...»
|
| Категорія: Гумор | Додав: 28.09.2016
|
| Переглядів: 525
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
