Лист перший
Дорогі мої письменники!
Ось, нарешті, я і визначився на пенсію. Проводили мене добре, урочисто, всім колективом. Вручили квітка кактус і два цінні подарунки: зубну щітку, щоб, значить, берег свій зуби, бо їх мало залишилося, і настінні годинники, щоб відраховували моє останнім часом. Так от тепер я зовсім вільний і став думати чим би таким зайнятися. Визначатися на виробництво не хочеться, так як ні до чого немає завзяття, та й, якщо чесно, ні до чого не відчуваю здібності. Тому-то я і вирішив податися в мистецтво і визначитися в письменники.Вже якщо я ні до чого не здатний, то віршик який для діточок або роман для дорослої публіки накорябать зможу. Тим більше, що в написанні творів я себе вже пробував, не думайте, що я новачок у цій справі. Коли я працював інструктором по пожеж та крадіжок на нашому меблевому комбінаті, то склав інструкцію щодо заходів пожежної безпеки. Хвилюючий, я вам скажу, був документ! Шкода, що не зберігся. Згорів разом з комбінатом під час чергової пожежі.
Товариші письменники, вишліть мерщій посібник, ну, там підручник який з написання романів, у вас повинні бути, а я довго не затримаю і місяця через два пришлю готову продукцію для надрукування. Я весь згоряю від творчої пристрасті до літератури і гонорарів. Запевняю, що у мене вийде. Я пристрасть який здатний.
З теплим творчим привітом Альберт Тарантасов
Лист друге
Здрастуйте, товариші письменники!
Що ж це виходить? Книги де? Де книги, я вас питаю? Тут серед нашої публіки, яка товчеться біля магазинів, пройшов чутка, що меблі подорожчає з Нового року. Я, як дура, повірила і взяла три книжкові шафи, так як нічого іншого не викинули. Шафи-то я купила, а меблі не подорожчала. Змусила я энтими шафами всю фатеру, і зяють вони порожніми полицями в докір вам, письменникам, тому що книжок в магазинах немає. Всі прилавки порожні, хоч шаром покоти. Навіщо, скажіть, шафи продавати, якщо книг немає?
Ви, письменники, що, малосильні, чи що? Не можете поднапрягтись і видати на гора десятка два-три романів товстіший? Ви подивіться, як люди гарують, по. дві-три змінні норми видають. А ви?
Якщо не можете поодинці, так бригадним методом валяйте. Один одну сторінку клепає, інший - іншу... Дивишся - і наштампували що-небудь.
Так що, більше хороших книг, товариші письменники. Тільки щоб товстіший і плетіння погарніше. А не будете працювати, то ми на вас управу швидко знайдемо. Повідомимо, значить, куди треба.
Тетяна Роздягнених
Лист третій
Товариші письменники, добрий вечір або день!
Почну здалеку. Був я тут днями у столиці, по магазинах пошастал, вулицями побродив. Всюди пам'ятники: Пушкіна, Гоголя, Тімірязєва та ще якимось невідомим письменникам, які померли. Кому ж з письменників матеріалу на цілий пам'ятник не вистачило, тому мармурову дошку на стіну причепили. Тут, мовляв, жив і працював такий-то і такий-то... Вулиці теж іменами письменників названі. Коли ви помрете, вам теж чого-небудь перепаде. Все це добре, я не проти. Але подумайте самі, могли б існувати письменники без нас, читачів? Могли б? Хто б вас знав, коли б не було мене, читача?
Так ось вам, письменникам, все: пам'ятники, мармурові дошки, назви вулиць, пароплавів, а що читачам?
А якби ви знали, як ми мучимося, читаючи ваші твори? Мучимося, але читаємо, тому що читати більше нічого. Ви подивіться, що ви пишете? Ви хоч самі себе читаєте? Ну, якщо самі себе і читаєте, то своїх побратимів, письменників, напевно, немає. Віддуваємось ми, читачі. Так ось за муки наші, за страждання нам теж чого-небудь звести годиться. Ми цього заслужили.
Читач зі стажем Веніамін Говоруха
Лист четверте
Ріднесенькі ви мої!
Звертаюся до Вас, як до останньої інстанції. Допоможіть напоумити мого Валерку. Я вже випробувала всі заходи громадського впливу: била його каструлею по голові, дряпав бесстыжую морду, скаржилася в профспілку і докладала начальству. Все марно. Нічого не допомагає, гуляє він і все тут.
Хахальшу евоную я знаю добре. Це Нюрка Колбасюк. Вона в продмагазині працює, звикла все тягти до себе і красти продукти, от і чоловіка мого привласнила собі незаконно. А мій Валерка липне до неї, ніби вся її тіла медом обмазана. Що робити? Мені тут одна знайома сказала, що вас обзивають інженерами людських душ. Так дайте мені ключик від душі мого незабутнього Валерки, хоч він і пес. А то я не знаю, що з собою зроблю. Я вже кидався в річку з мосту, але там виявилося дрібно, і я тільки вивихнула ногу в районі кульшового суглоба. Але на цьому я не зупинюся, якщо не допоможете.
Чекаю відповіді, як птичка літа. Клава Чемоданова
|
