Тещу я звик любити на відстані. Я знав, що вона в мене є, живе в маленькому селищі, не турбує,- не набридає, грошей не просить... загалом, мені дісталася хороша теща, не те що іншим. До свята я їй листівочку, щоб знала - пам'ятаю. До дня народження посилав кой-який подаруночок, хустинку на голову або халатец ситцевий. Знак уваги. Бачилися ми з нею раз на рік, а то і того рідше, і я від цього не дуже засмучувався.
Але як тільки у нас з Любашою з'явився на світ син, наследничек, і оголосив своїм бадьорим голосом квартиру, а дружина змусила мене прати і сушити на кухні над газовою плитою пелюшки, я тут же згадав про тещу.
- Як там наша Маня - так ласкаво називав я тещу - поживає? Не нудно їй одній в Барабульске? - запитав я дружину.- Чого вона не приїде? Що? Кажеш: мало в квартирі місця? Ах, це я так говорив?! Щось не пам'ятаю, Немає, місця, я думаю, вистачить. Чого там... Я письмовий стіл у кут зажену, а тут можна раскладушечку. В тісноті та не в образі. Загалом, не гнобити, так і нудно їй там одного. Про це треба подумати.
У листопаді теща Маня приїхала і з ходу стала поратись по господарству: мити, скребти, прати, прасувати, готувати їжу, купати дитину.
- Ти у нас, як вертоліт, цілий день кружишься, хоча сорок вже, все встигаєш,- відважив я їй комплімент.- У нас з Любашою є тепер час навіть в киношку заскочити.
Коли ми з Любашою ввечері йшли з кінотеатру «Художній» додому, вона збентежилася і сказала:
- Знаєш, Миколка, маму б треба одягнути трохи. Може, платьишко яке купити. Незручно якось.
- Вірно. Треба цінувати Маню, - погодився я. - Он як надривається. З ранку до пізнього вечора. Та й але ночами з дитиною мається. Коли тільки спить? А ми навіть одягнути по-людськи не можемо. Пальтечко на ній якесь паршивенькое, туфленки допотопні... У нас все-таки обласний центр, не якесь задрипане глушині. Та й що люди можуть про нас подумати? Що ми, жадібні, чи що? Немає. Треба тещу одягнути. Про людину треба думати перш за все. Пальто в універмазі треба взяти по-багатшими, ботики, які краще... Бачила у Курощуповых тещу? В капелюсі з пером ходить. Чим наша гірше?Так і матеріально заохотити людину треба. Це зараз модно. Хай бачить, як ми її любимо.
Обнови теща Маня довго приміряла перед дзеркалом, ойкала від захвату, зітхала, скинула хустку, розпрямити спину і, здавалося, помолодшала років на десять - п'ятнадцять.
- Який же у мене хороший зять,- сказала вона, розводячи руками.
- Чого там,- відповів я, переповнений гордістю за свою щедрість. - Бирку-то хоч дивилася? Усекла скільки коштує? Ого-го! Але раз заслужила,- носи! Можеш навіть сьогодні в кіно сходити,- великодушно дозволив я.- Так і бути, з онуком самі посидимо. Любо подивиться. Чого там...
Увечері теща повернулася з кіно, і очі в неї світилися навіть в темряві передпокою.
Однак з того самого дня, коли я їй купив пальто, став я помічати, що теща Маня довго затримується в магазинах, не поспішає, як перш, додому. У старому-то пальтечку, бувало, не встигне з хати вийти, як тут же летить з покупками назад, а тепер не те. Що це з нею таке, думаю?
Якось увечері ми з дружиною, як звичайно, зібралися в кіно, а теща візьми та заяви:
- Сьогодні моя черга йти в кіно, а ви, голуби, посидьте будинку, синочка понянчите.
Коли вона пішла, ми з дружиною здивовано перезирнулися, а я зауважив:
- Форсиха твоя мати. Треба було б пальто простіше. Бачив там одне. З кролика комір. Та й дешевше в два рази. Будинки б більше сиділа. А тепер бачиш, що вийшло?
- Гаразд, не переживай. Ми завтра на цей фільм сходимо,- заспокоїла мене дружина.
Але і на завтра у тещі знайшлися якісь справи, а через місяць вона заявила, що виходить заміж.
- Не маєте права! - розсердився я. - Вас з такої діри витягли. Прописку в обласному центрі дали, пальто з куницею купили, боти на байковій підкладці, а ви... рідного Онука на якогось чужого дядька проміняти норовить. Не вийде! Не згоден і нікуди вас не відпущу!
Але теща все-таки пішла, і навіть не взяла пальто, того нового. І боти залишила. Тещі, вони всі, виявляється, однакові. Які і прикинутися тимчасово хорошими, так все одно рано чи пізно нутро їхнє назовні вилізе. Ось як з моєю тещею Манею вийшло. Невдячні всі вони, тещі-то.
|
