| Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
|
|
Обіцянка
- Тут така справа,- Сашников зам'явся і поколупав пальцем клейонку столу.- Панкратов нову квартиру отримав... Ну і...
- Ну і що? - напевно задзвенів голосок Світлани Федорівни, заохочуючи чоловіка до подальшого одкровення. - Багато хто зараз отримують і що?
- Дізнався, що я у відпустці і просив допомогти перебратися. Дрібнички перетягнути. Використовую, каже, тебе, як тяглову силу.
- І ти, звичайно, погодився? - насторожилась жінка.
- Треба ж допомогти людині.
- А про свої хвороби ти йому сказав? Про високий тиск? Про гастрит, бронхіт, радикуліт? - гостренький, з облізлим лаком нігтик Світлани Федорівни колов Сашникова то груди, то живіт, то в поперек. - Про миготливу аритмію, нарешті, ти йому розповів? А?
- Не міг же я відмовити людині, - виправдовувався Сашников.
- Не міг... Капелюх ти. Все на тобі їздять. Ти хоч на старій квартирі у нього був? Скільки у них барахла, бачив? Бачив, ні? Один шифоньєр сто кілограм потягне. А сервант? А хельга? А холодільнічек ти їх бачив? Зильчик. Знаєш, скільки він важить? А телевізор кольоровий? Ну, а рояль, нарешті? Рояль! - Світлана Федорівна темпераментно потрясла рукою. - І це з твоєю-то радикулитной попереком тягати роялі! На який хоч поверх?
- Восьмий,- похмуро відгукнувся Сашников і справді раптом відчув слабкість, і поколювання в грудях, біль в потиличній частині голови. І сумніви закралися в душу: «Навіщо наобіцяв? Не можу».
- Восьмий поверх? - вигукнула дружина. - Та ти помреш ще на першому! Прекрасною смертю! Музичної! Під роялем! Нікуди я тебе не пущу. Сиди вдома. Їж ось морквину. Варена. Корисна для твого шлунку.
- Незручно. Ми домовилися. Він завтра зайде за мною. Не ховатися ж мені насправді.
- Чоловікові ховатися соромно. Ти піди. На цілий день. Тобі давно лікар прописав лижні прогулянки. Тільки одягнися тепліше.
Сашников важко зітхнув, але з дружиною погодився. На інший день, відшукавши стару куртку, він обмотав шию шарфом, звалив на плече лижі і пішов в заміський парк.
До обіду, важко переставляючи ноги в лижних черевиках, він повернувся додому і дізнався, що Панкратов не приходив. Сашников нашвидку поїв і націлився подрімати на дивані - відпустку все - таки, - але Світлана Федорівна зруйнувала його плани.
- Ти що? - здивувалася вона. - А Панкратов прийде? Знаю, що не зможеш відмовити. Мимрить ти. Змусить він тебе рояль тягнути. Крокуй-но краще на вулицю.
- Що я, бездомний бродяга бродити по вулицях? Зима все ж.
- Потерпи. Сам винен. В киношку сходи, на виставку.
До пізнього вечора Сашников бродив по вулицях, був на виставці художника Юкина, в кінотеатрі «Художній» в обох залах переглянув нові кінофільми. Повний нових вражень, але смертельно втомлений, він завалився додому і дізнався, що Панкратов так і не прийшов.
- От так штука! Виходить - завтра знову в похід?
- В похід, в похід, миленький. Не гинути ж під роялем, - сказала дружина.
У наступні дві доби Панкратов також не давав про себе знати. У четвер розчервонілий від морозного вітру Сашников рішуче відсунув від себе тарілку з вареною морквиною, зажадав другу порцію котлет і не без гордості заявив:
- Сьогодні п'ятірку відмахав.
- Куди, куди п'ятірку подів? - з тривогою запитала Світлана Федорівна.
- Та я не про гроші. П'ять кілометрів на лижах пройшов! Дистанція така. І мотор,- Сашников приклав руку до серця,- не підвів, витримав. Та тепер я...
- П'ять кілометрів? - тонкі, вищипані брови Світлани Федорівни поповзли вгору. - Даремно ти це. Не дуже захоплюйся. Пам'ятай про своїх хворобах! А то нічого-нічого, а потім брик і не встанеш.
- Дурниця, - перебив її Сашников. - Нічого зі мною не буде. На лижах я тепер кожен день ходити буду. Я таку в собі силу відчув! Хочеш, в неділю разом підемо? Лижі я тобі дістану. Хочеш? Так, до речі, ти не пам'ятаєш адреси Панкратовых? Завтра хочу сам зайти до них, дізнатися, чи не потрібна допомога. Обіцяв же я.
|
| Категорія: Гумор | Додав: 28.09.2016
|
| Переглядів: 596
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
