У сусідній конторі у всіх співробітників паралельні телефони. Дзвониш, наприклад, Всеволоду Тихоновичу, а піднімає трубку інший і ввічливо радить: «Зателефонуйте ще раз». Передзвонюю і точно: тепер трубку бере Всеволод Тихонович.
Хороша це штука - паралельний телефон, якщо його вміло використовувати. Дзвониш в один кабінет, а відповідають зовсім з іншого і навіть з іншого поверху. А якщо ти перебуваєш не в цьому будинку? Можна поставити два паралельних телефону в різних будівлях? Ось що мене давно хвилює.
Справа в тому, що робота у мене специфічна. Начальство моє в іншому місті знаходиться. Там головна контора, а тут, у Водолейске, тільки представництво. Я представник головної контори. Одна-єдина співробітниця. Одна мучуся. Хоча і в іншому місті начальник, а не підеш, сиди біля телефону. Відійти не можна. Гусєв, начальник, любить по телефону своїх співробітників обдзвонювати. Для нього головне, щоб я на місці. Подзвонить вранці, о пів на дев'яту, - не запізнилася. То ввечері - не пішла раніше часу додому. Трохи відійшла кудись догану поштою. Життя немає.Ех, скільки б я вдома справ переробила, будь у мене на квартирі паралельний службовій телефон. І випрала би, і доньку вчасно нагодувала і мало у заміжньої жінки справ. А тут сиди біля телефону, чатуй дзвінок зверху. Та ще духота така, літо... Вікно відкрите, а дихати нічим. А вдома я у ванні полежала б, не чорноморський пляж, але все-таки... Вода блакитна, прохолодна. Трохи дзвінок - я тут: «Альо. Це я, Алевтина Андріївна».
Як подумала я про прохолодній ванні з блакитною водою, так і вирішила діяти. Для початку дзвоню Юрію Олександровичу, знайомому одному. Він раніше на АТС інженером працював. Напевно, повинен знати. Пояснюю йому проблему щодо паралельного телефону в іншому приміщенні і навіть в іншому районі. Технічно, питаю, це можливо?
- Що, Алевтина Андріївна, на дачу своє представництво вирішили винести? На лоно природи?
- Та я не для себе. Я з технічної точки зору питаю. Так можливо?
- Технічно можливо, - відповідає інженер,- якщо в кабелі, який до вашого дому йде, вільна пара є, але організаційно це заборонено.
- А як же в конторах? Там скрізь паралельні. Як же вони?
- Як-як... Домовилися, напевно, з монтером.
- Спасибі, - радісно посміхнулася я в трубку. - Спасибі за консультацію.
Домовитися з монтером... Вже як домовлятися з чоловіком, я знаю. Доводилося: то ремонт у квартирі, то батареї водяного опалення течуть, то телевізор не показує... Набираю «08», прошу надіслати монтера для ремонту, називаю адресу.
Години через три. Монтер як монтер. Хлопець майже інтелігентного вигляду з сумочкою. Там інструмент.
- Що, - каже, - з апаратом?
- Щось з трубкою. Чутність погана,- відповідаю, а сама у всі очі дивлюся на хлопця: клюне чи ні. Нічого визначити не можу. А він розгвинтив трубку, дмухнув у мікрофон, зібрав, подзвонив кудись і дивиться на мене:
- Все нормально. Апарат в повному порядку.
- Взагалі-то, мені паралельний телефон треба покласти,- я починаю розмову.
- Паралельний не ставимо. Заборонено.
Дивлюся: очі у хлопця байдужі, байдужі.
- Та це я знаю, знаю, але треба. І потім, я віддячу,- кажу і бачу: в очах монтера щось заворушилося.
- Бульбашка, - сказав він.
- Буде, буде, - запевнила я, киваючи головою.
- Тоді так: дістаньте апарат, зателефонуйте в бюро ремонту і запитайте Льошу. Я прийду, все зроблю.
- Так і апарат треба. Немає у мене аппаратика.
- Це складніше. Апарат двадцять дві рупії варто. Новий.
- Та мені не новий. Подешевше.
- Подешевше? Гаразд. Є у мене. Де ставити? - і виймає з торбинки чорну коробочку телефону.
- В тому-то і справа, що не тут. На квартирі треба поставити,- кажу я і важко при цьому зітхаю.
- Але? - здивовано вигукнув монтер і став заштовхувати апарат назад.- Тоді нічого не вийде. Ежли б тут, а так... Ні.
- Любчику, - кажу я і хапаю апарат обома руками.- Так адже я ящик бульбашок не пошкодую. Ящик!
- Але?! - в голосі хлопця відчувається недовіра.
- Ящик! - підтвердила я.- Невже в кабелі однієї завалящої не знайдеш пари? Постарайся! Заллю!
Бачу, що хлопець і сам щодо цієї пари щось обмозговывает, потилицю чухає.
- Дайте на всяк випадок,- каже,- ваш адресу, куди телефон вести.
Через три дні все було закінчено. В квартирі у мене з'явився телефон паралельний службовій. Вранці тепер не треба трохи світло стрибати, бігти стрімголов на зупинку, втискуватися в переповнений автобус. Лежи собі до десяти. У десять донечка моя прокидається. Годувати її треба. Дзвенить дзвінок. Спокійно піднімаю трубку - напевно, Гусєв.
- Володимире Олексійовичу, ви? - питаю.
- Та я,- відповідає.- Доповісте, як йдуть справи з коректурою тринадцятого справи.
- Закінчую, Володимир Олексійович, закінчую. Через три дні буде готово.
- Тягнете, Алевтина Андріївна, тягнете. На тому тижні повинні були вислати...
- Та я і так запарилась,- відповідаю і солодко потягувати в ліжку.
- А що це у вас там за дитячі голоси? - цікавиться він.
Це моя донечка прокинулась, Наточка. Їсти захотіла, маму свою кличе.
- Це, - кажу, - наша прибиральниця, тітка Нюша, з онукою прийшла. Хороша така онука. У-тю-тю-тю, - заспокоюю я дочку і продовжую в трубку.- Не на кого їй залишити дитину вдома.
- Зрозуміло,- відповідає Гусєв і кладе трубку, а я починаю шукати тринадцяте справу. Куди воно, цікаво, запропастилось? Невже на роботі залишила? От халепа - їхати доведеться.
Інший раз смажу на кухні котлети, а тут Гусєв на проводі, все про коректуру тринадцятого справи цікавиться. Це він для проформи, а сам контролює мене.
- Та вислала, вислала,- відповідаю, а сама відчуваю, що котлети горять. Запах на всю квартиру.- Вибачте, товаришу Гусєв. Я на секундочку,- кладу трубку на столик і біжу сковорідку з газової плити знімати. Повертаюся, захекався вся, продовжую розмову, а сама тямлю: довгий провід потрібен до телефону. Набігаєшся тут з коротким. Після розмови з начальником негайно викликала Льошу, попросила провід.
- Бульбашка,- звично сказав він.
- Буде.
На інший день телефон був з подовженим дротом. Тепер інша справа. І бігати не треба. Прямо з кухні або ванною з начальником говорити можна. Згадала я про ванну і вирішила не відкладати справу в довгий ящик. Тим більше, що на вулиці спека. Липень на дворі все-таки. Лежу у ванні, блаженствую, «Крокодил» свіжий полистываю, а телефон - на табуретці стоїть. Добре, що поруч поставила. Як знала. Не встигла лягти у ванну - дзвінок. Телефонує начальник, Змій Горинич. Знову контролює, на місці я. Мокрою рукою піднімаю трубку.
- Здрастуйте,- кажу єлейним голоском,- Володимир Олексійович. Рада чути ваш голос. Звідки кажу? Звичайно, з кабінету. Звідки ж ще. З чийого кабінету? Звичайно, з свого. З чийого ж ще?.. Як себе почуваю? Відмінно. Жарко тільки. Липень все-таки. Чому хлюпоче вода? Так це наша прибиральниця, тьотя Нюся, підлога у мене миє. Що? Покликати тітку Нюсю до телефону? Так вона глуха. Старенька зовсім, пенсіонерка. Пил на столі? На чиєму столі? На моєму? Що? Ви говорите з мого кабінету? Не може бути... Буль-буль-буль...- це я від несподіванки у ванну занурилася з головою і разом з телефонним апаратом. Ледве відкачала «швидка допомога». Її Гусєв викликав паралельного апарата. Потрібна виявилася річ.
|
