| Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
|
|
Порожня тара
Жити ми стали широко. В театри стали ходити, на оксамитових кріслах посиживаем. В антрактах пиво п'ємо або шампанським дам пригощаємо. Загалом, не той, що раніше. Широко стали жити.
Я ось теж один раз в театр пішов. Всі ходять, і я пішов. «Влада темряви» постановка називалася. Що, думаю, за влада така? Цікавість мене розібрало. Треба йти. Приходжу в театр, висуваю квиток. Все як годиться. І відразу мене спрага здолала. У мене завжди спрага, коли в буфеті пиво продають. Став у чергу і від нічого робити етикетки вітринні вивчаю, прицінююся що почім. Читаю: «Бутерброд з сиром 11 копійок. Бутерброд з ковбасою 15 копійок. Пиво «Жигулівське» 43 копійки». Стоп! Що, думаю, за чортівня. Чому пиво таке дороге?Я питання буфетниці, чернявенькой, жвавого поведінки дамочке:
- Чому у вас «Жигулівське» таке дороге?
- А це націнка, дорогий товаришу глядач, і плюс вартість посуду, щоб не забрали. Вип'єте своє пиво, повернете порожнюю пляшечку і верну я вам ваші дванадцять копійок. Порядок такий. Так що, не хвилюйтеся, пийте спокійненько своє пиво.
Ну, раз порядок - ніхто не сперечається. Забрав я бутерброди, пляшку з пивом, сів за столик, потягують пивце з паперового стаканчика. Суцільне блаженство. Поглядаю собі на публіку - хороша публіка. Жінки все більше в джинсах або тонких платьишках. Ні в одній великогабаритної сумки немає. Чоловіки теж обтяжечку одягнені, ніби матеріалу на штани не вистачило. Куди ж, думаю, ця публіка збирається пляшки з-під пива засовувати. Тут не тільки пляшку - хусточку в кишеню не покладеш. Відразу видно буде. А якщо немає небезпеки віднесення пляшок, то навіщо буфетниця за них гроші выщелкивает?Навіщо? І нехороші на мене тут підозри нахлинули. Я став уважно спостерігати за публікою і - так і є! Ніхто порожні пляшки назад в буфет не несе. Незручно, бачте, при дамах з порожніми пляшками носитися туди-сюди.
- Ти дивись яка картина! - кажу я сусідові по столику, рыженькому такого, з усишками, який теж пивком балується.- Виходить, що буфетниця за пляшки гроші привласнює. Як це називається, хотів би я знати?
Сусід усміхнувся так байдуже в усишки і відповідає:
- Це називається маленький бізнес.
- Ніякий це не бізнес, дорогий товаришу, а чистої води обман.
- Киньте ви. Обдурювання... - відповідає сусід. - Копійчана справа.
- Копійчане говорите? - взвинтился я. - А скільки у неї ящиків пива, знаєте? Не знаєте. А я знаю. Поки стояв у черзі, порахував. Боявся, що не вистачить. Так ось - дванадцять ящиків. А в кожному по двадцять пляшок. Помножте-ка! Це ж близько тридцятки в день. Театр працює і по неділях. Це скільки ж в місяць? До тисячі підступає. А ви: «копійчане...»
- Це справа кожного: здавати чи не здавати порожнюю пляшку,- говорить руденький, встає і йде, а пляшку на столі залишив.
«Ну, немає. Заохочувати я це справа не стану. Чорта лисого чернявенькая отримає з мене ці дванадцять копійок»,- вирішив я, схопив пляшку і почав протискатися до буфету.
- Розступіться, - кажу, - громадяни, мені посуд порожнюю здати.
Тут все як зашуміли, загомоніли. Вся чергу проти мене:
- Можна було перетерпіти із посмішкою, - кричать. - Який узявся. Вже другий дзвінок дали. Хоч би бутерброд перехопити або тістечко з кремом, а то так і будеш все дію натщесерце. Звик на порожні пляшки похмелитися. Алкоголік. В магазин біжи. Ще встигнеш.
А буфетниця, начебто, і не помічає мою простягнуту пляшку. Нуль уваги. Я до черги:
- Гаразд, вистачить базарить. Куди ж я з пляшкою подінуся? За неї гроші вирахувані.
- У зал занось,- говорить один очкастий, який в самому хвості стояв.- В антракті здаси.
В зал я її, звичайно, не зазнав - в кишеню не увійшла. Поставив я її на підвіконня і гардиною оксамитової прикрив. Тут третій дзвінок, і я побіг відшукувати своє місце.
Весь перший акт я карався думкою, що не зачіпали б куди пляшечка, тому що здати я її вирішив із-за принципу, а не з-за дванадцять копійок, і поки артисти розігрували сцени, я все примірявся, як половчее з ряду вискочити, коли антракт оголосять. Ледве дочекався і пішов у буфет. Відкидаю гардину, дивлюся: порожньо. Немає моєї пляшечки. Тю-Тю! І на столиках теж порожньо. Зате за прилавком вся склотара по шухлядках розставлені, і моя, стало бути, там. Буфетниця, поки спектакль йшов, попрацювала. Ну, думаю, немає. Жарти. Зі мною цей номер не пройде.
- Віддайте, - кажу, - товариш буфетниця, мою порожнюю пляшку. Я її здати хочу.
- Яку таку пляшку? Що ви мені тут співаєте? Всі культурні глядачі пляшки здали свої. Дрібниця все у мене повыгребали. Тепер нічим здачу здавати.
- Я свою ось туди, на підвіконня ставив. Не встиг до дзвінка здати.
- Що я тут за вашими пляшками повинна наглядати? Може, її хто здав і ваші гроші привласнив.
- Хто ж цей інший? Хто інший? Бачив я все. Ніхто вам не здавав пляшок. Все на столах залишилися. Ви їх самі собі здали і грошики в кишеню поклали.
- В кишеню? Ти бачив? А ну геть звідси, а то зараз дружинників покличу! Дивись який! Ще ображає.
А вже народу набігло.
- Відпустіть товар! - кричать.- Женіть цього в шию!
- Як тут будеш відпускати,- ангельським голосочком заявила буфетниця,- коли мені тут нерви хочуть зіпсувати.
- Ми йому зараз самі подпортим, - кричать. - Сквалыге цього!
- Ех, громадяни-громадяни! Громадське це справа, - кажу.- Тут з вас незаконно за дванадцять копійок выщелкивают, а ви... сквалыгой ображаєте,- і обертаюся до стійки.- А ви, товаришу буфетниця, не смійте прикарманивать гроші за пляшки. У театрі працюєте. Посоромилися б! Поглянули б хоч раз на сцену: «Влада темряви». Це і є страшна влада грошей, лапи якої ви потрапили! Схаменіться, - кажу,- поки не пізно.
З цими словами я пішов. Зовсім з театру. Не міг більше сидіти. Розхвилювався я дуже. Більше туди не ходив. Не знаю, чи потрапили мої слова в мета? Якщо хто буде в театрі, поцікавтеся: чи вираховують гроші за пляшку чи вже ні? Дійшли мої слова до чернявенькой?
|
| Категорія: Гумор | Додав: 28.09.2016
|
| Переглядів: 590
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
