| Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
|
|
Третій зайвий
Наказом начальника торгу я був призначений завідувачем магазином. Радісну звістку я повідомив друзям. У той же вечір ми зібралися у молодіжному кафе «Ластівка». Туди ж я запросив свою знайому.
- Ось це так! - вигукнув мій колишній однокашник по торговому технікуму Гриша Табуретів, побачивши Наташу.- Законна дівчина.
Сідаючи в центрі столу, він продовжував:
- Везе цих... Як їх... Ну, загалом, я хочу сказати: везе людям! І тобі - посаду, і тобі - дівчина-мрія. Іншим же ні того, ні іншого. Скромний товарознавець - і все!
- А ти - молодець,- похвалив він мене після першого тосту,- добре, що запросив Наташу. Буде окрасою нашого чоловічого товариства.
Після другої чарки Табуретів розійшовся:
- Директор! - звернувся він до мене. - Пригощай по-царськи. Для друзів не шкодуй нічого! Шампанського, бутербродів з ікрою і цукерок для дами! - розпорядився він офіціантові.
«Доведеться залишити в заставу годинник,- прикидаючи свої фінансові можливості, вирішив я, щулячись від Гришкиной щедрості.- Дивно, студентом від стипендії до стипендії копійки вважав, а тут...»
Запиваючи бутерброди шампанським, Гриша повчав мене:
- Ти не тулись, старий, не жиль для товаришів. Одному все віддати повинен! Зрозумів?
Після банкету він ув'язався разом зі мною проводжати Наташу.
- Все моє - твоє, а твоє - моє! - твердив він заплітається мовою, цілуючи на прощання мене, а заодно і Наташу.- Зрозумів, так?
У понеділок на околиці міста я розшукав «свій» магазин і з хвилюванням переступив його поріг.
- О, тепер у нас буде хоч один чоловік,- схвально сказала старша продавщиця, знайомлячи мене з співробітниками.- Зовсім ми тут без чоловіка замучали.
- Дівчатка! - крикнула вона через хвилину. Перед входом набігла калюжа. Всіх покупців відлякує. План не виконаємо. Беріть лопати!
Що? Жінка з лопатою? Ми не так виховані! Я жестом зупинив їх, схопив інструмент і вискочив на вулицю.
- Чао! - почув я за спиною.- Влаштувався підсобником? А брехав, що директор.
Обертаюся: Гриша власною персоною.
- Зараз я тобі все поясню.
- Лади. Мені колись. Потім. Дуже поспішаю. Поки що.
Ввечері я зустрівся зі своєю милою Наташею.
- Кажуть, ти зовсім не директор, - вона ображено надула губки, - а на чорновій роботі.
Насилу я переконав її і запросив в магазин - переконатися самої. Вона погодилася.
Через тиждень у магазин привезли товар. Розвантажувати було нікому - кругом одні жінки. Що? Жінці тягати мішки? Немає. Не перевелися ще лицарі на Русі! Я надів синій халат і звалив важкий мішок на спину.
- Ви подивіться на нього! - почув я знайомий хрипкий басок. - Атлет. Жаботинський, Василь Алексєєв!..
Я спіткнувся, і мішок прибив мене до підлоги.
- Микола, ти ще живий? - запитала Наташа, коли мене витягли з-під мішка.- А ми провідати тебе. Ти запрошував. Заодно обкачуємо мотоцикл. Гриша придбав. До речі, як на мені сидять ці брючки? Це він на базі дістав.
Мені було не до брюк. Все крутилося у мене в голові: мотоцикл, обличчя Наташі, мішки з крупою...
Через три місяці до мене в магазин подзвонив Григорій.
- Привітай, старий, - проворковал в трубці його задоволений басок. - Я одружуся.
- На кому?
- На кому? Гаразд, не падай. На Наташі.
- Що? Не може бути!
- Та ти не хвилюйся,- заспокоював мене Гриша.- І на тебе дівчат вистачить. А Наталю я всім серцем... Ти, як один, повинен зрозуміти і не перешкоджати. Як у пісні співається: «Піду в дороги. Такий закон. Третій повинен піти». Ось ти і є третій. Зрозумів?
- А що, Наташа згодна?
- Годинник я їй золоті з браслеткой, кільце з діамантом подарував, так що вона згодна. Медовий місяць проведемо в Гаграх. Все, як у людей!
- Послухай, друже. Де ж ти гроші береш?
- Ха! У торгівлі талант потрібен! Мішки тягати кожен дурень може! Ну, прощай. А Наташі не дзвони, не турбуй. По-дружньому попереджаю! Зрозумів?
І в трубці почулися короткі гудки.
«Ні, цього я так не залишу. Я всім розкрию очі - хто такий Гриць. В тому числі і їй, Наташі!» - вигукнув я.
Біля Гришкиного будинку стояла юрба: жилети, краватки, джинси, міні і максі... загалом, весільні гості.
- Де наречений? - заволав я не своїм голосом.
- Спізнився,- відповіли мені з натовпу.- Тільки що на новенькій машині «Жигулі» виїхав.
- Він що, і машину купив?
- Та ні, казенної скористався. З міліції прислали - жовтенька з синьою смужкою.
|
| Категорія: Гумор | Додав: 28.09.2016
|
| Переглядів: 584
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
