Семен Семенович Окунців наказав шоферові Міші зупинити машину на узбіччі шосе, сказав: «Я зараз», і заглибився в зелену гущавину лісу. Тут дістав з кишені заздалегідь припасений об'ємний целофановий мішечок, клацнув складаним ножем і кинувся на пошук грибів. Він з квапливої жадібністю встромлював гостро вигострене лезо в товсті ніжки боровиків, акуратно зрізав підберезники і не гребував навіть різнокольоровими сироїжками.- Семен Семенович так захопився, що ледь не зіткнувся з сивочолим повним людиною в синьому шевиотовом костюмі.З подивом дізнався він в цій людині свого начальника, Аркадія Івановича Щукіна.
- Товариш Щукін? Ка-яка зустріч, - ніяково ховаючи за спину роздутий від лісових дарів мішок, злегка заїкаючись, вимовив кілька ошелешений Окунців.
- Кхе! Це ви, Семен Семенович? - запитав не менш здивований Щукін. В руках він крутив кошик грибів.
- Д-да, я, Аркадій Іванович, я. Іду на фабрику іграшок, - Окунців з побоюванням поглядав на Щукіна, - і думаю: дай гляну, що тут у лісі робиться. Ну і...- Окунців показав кульок.
- Ого! Добре, видно, заглянули,- в карих опуклих очах Щукіна блиснула іскорка іронії.- Я ось теж... З фабрики їжу. Кхе, кхе... У Івана Васильовича, водія мого, і корзиночка знайшлася. А ну-ка, що там у вас? - Щукін запустив руку в пакет.- Що ж... Видобуток солідна, тільки у мене білих побільше, побільше.
- Так я на хвилиночку, мимохідь...
- Так і я не спеціально за грибами приїхав. Весь у справах, у справах... А літо-то нині яке!
У модуляциях голосу начальника чуйне вухо Окунькова не вловило ні ознаки бурі, ні навіть слабке хвилювання. Він повеселішав, підбадьорився, кивнув на кошик Щукіна і розтягнув губи в усмішці:
- Проти вас я, Аркадій Іванович, не встою. По рибалці і улов!
- Кхе!.. Це що. Ось, в молоді роки, в рідних лісистих місцях за один ранок штук триста білих брали! - Щукін підняв угору вказівний палець.- Ось це гриби!
- У вас і зараз повна кошик. І які красені! На підбір! Куди нам, молодим...
Аркадій Іванович широко усміхнувся, присів на траву і дістав коробку цигарок. Семен Семенович опустився поруч і закурив сигарету.
- Да-а... Благодать і тиша, - мовив Щукін. - Хоча он хтось бродить.
Неподалік з'явився чоловік. Його руку відтягувала велика вербова кошик. Аркадій Іванович поправив окуляри і втупився на наближення людини.
- Стривайте-но, щось мені знайоме це обличчя,- сказав він.- Вже не в нашому господарстві чи працює? Ба! Так це ж з вашого відділу, Семен Семенович. Прізвища я не пам'ятаю, але вже в обличчя, в лице я кожного... Що ж це ви, батенька, людей розпускаєте? У робочий час у вас гриби збирають!
Окунців давно вже, до свого жаль, дізнався у грибників інженера Ситіна.
- Так він же хворий. Третій день за листком...
- Хворий? На роботу - хворий, а за грибами - здоровий. Що ж виходить? А? Я так вважаю, що якщо може за грибами, то і працювати тим більше може!
- Може, - охриплим голосом підтвердив Окунців,
- У робочий час... За грибами... Розберіться і покарайте!
- Розберуся і покараю.
- Неодмінно. - Щукін підхопив кошик і рушив у бік шосе.
- Буде зроблено, Аркадій Іванович, - ледь встигав за Щукіним Окунців, тягнучи пакет з грибами.
Різко грюкнули дверцята, заревіли мотори, і машини помчали в різні боки, а в лісі, немов луна, звучали сердиті слова:
- В робочий час, в робочий час...
|
